Любити і злитися одночасно: чому протилежні почуття — ознака зрілої психіки
Мама, яка дуже любить своїх дітей, раптом ловить себе на думці: «Як добре було б зараз втекти кудись на тиждень». Жінка кохає чоловіка — і водночас так злиться, що хочеться грюкнути дверима. Людина радіє подорожі, захоплюється новими місцями — і в ту ж мить її накриває хвиля суму за кимось, кого вже немає поруч.
Багато хто лякається таких станів: «Якщо я так думаю, значить, я погана мама? Значить, я не кохаю?» Насправді ні. Це амбівалентність — і вона є ознакою не проблеми, а зрілості.
Що таке амбівалентність
Амбівалентність — це здатність одночасно відчувати до однієї людини чи ситуації протилежні почуття:
- любити дитину і втомлюватися від материнства;
- любити партнера і злитися на нього;
- радіти новому етапу і сумувати за старим;
- бути вдячною життю і горювати за втратою.
Обидва почуття справжні. Одне не скасовує іншого.
Чому незріла психіка цього не витримує
Маленька дитина ділить світ на «хороше» і «погане». Мама, яка годує, — хороша; мама, яка не дала цукерку, — погана. Це нормальний етап розвитку. З віком психіка вчиться бачити, що це одна й та сама мама.
Якщо цей етап не вдалося пройти повністю, у дорослому віці людина продовжує мислити крайнощами:
- або я хороша мама, або погана;
- або я кохаю, або ні;
- або мені добре, або погано.
І тоді будь-яке «протилежне» почуття стає загрозою. Роздратування на партнера сприймається як кінець кохання. Втома від дітей — як доказ, що я жахлива мати.
Що дає здатність утримувати протилежності
Менше провини. Якщо я знаю, що злість не скасовує любові, мені не треба її соромитися і придушувати.
Стабільніші стосунки. Сварка не означає розрив. Можна злитися — і залишатися разом.
Живе горе. Втрата не забирає здатність радіти, а радість не означає зраду пам’яті. Можна сміятися і плакати в один день. Про це — у статті як проходить горе.
Цілісність. Людині не треба «відрізати» від себе частини, які здаються неприйнятними. Вона може бути різною — і залишатися собою.
Звідки береться заборона на «погані» почуття
Часто — з дитинства, де злість, втома чи сум не дозволялися: «Не смій так говорити про брата», «Хороші діти не зляться», «Ти маєш бути вдячною». Тоді будь-яке «негативне» почуття супроводжується соромом, а психіка вчиться його не помічати. Але почуття від цього не зникають — вони перетворюються на напругу, роздратування «нізвідки», психосоматику.
Як вчитися витримувати амбівалентність
- Помічайте обидві частини: «Я люблю. І зараз я дуже злюся».
- Замінюйте «але» на «і»: не «я люблю дітей, але втомилася», а «я люблю дітей і втомилася».
- Не поспішайте діяти на основі одного почуття. Злість — не привід для розриву, а сигнал, що щось важливе не так.
- Говоріть про це з тими, хто не засудить, — з близькими або з психологом.
Часті запитання
Чи нормально іноді не любити власну дитину?
Нормально відчувати до дитини втому, роздратування, навіть злість. Це не скасовує вашої любові. Якщо ж негативні почуття переважають постійно, це сигнал про виснаження, з яким варто звернутися по допомогу.
Я відчуваю радість після смерті близької людини — чи це нормально?
Так. Радість і горе можуть існувати одночасно. Це не зрада, а ознака того, що психіка продовжує жити. Записатися на консультацію можна у Вінниці або онлайн.
Ваш наступний крок
Поговорімо про те, що важливо вам.
Я — Ірина Мороз, психолог і гіпнотерапевт. Напишіть кілька слів про свій запит або просто «Хочу на консультацію». Я відповім особисто й запропоную час. Вінниця або онлайн.